Моя життя в останні шість місяців перетворилася на багатозадачне випробування.

Мій чоловік, людина, яку я завжди вважала сильною і надійною, опинився в стані, якого я навіть не могла собі уявити. Він втратив роботу шість місяців тому, і з тих пір його життя стало походом по горизонталі.

На початку цієї історії все вказувало на те, що його компанія не виживе після локдауну. Але мій чоловік навіть не хотів думати про пошук нової роботи. Він переконував мене, що все ще буде добре, що у компанії є шанс відновитися. Але коли його, нарешті, звільнили, я не могла утриматися від "я ж казала".

За два тижні відпочинку, які він витягнув до чотирьох тижнів, він не зробив практично нічого. Я продовжувала працювати на двох фронтах, взявши на себе догляд за дитиною, домашніми справами і роботою. Моя рутинна починалася о шостій ранку і закінчувалася пізно ввечері. Чоловік в цей час "відпочивав".

Коли я нарешті сказала йому, що я не можу більше тягнути всю родину на собі, що я не хочу утримувати ще одного безробітного вдома, він почав хоча б щось робити. Він став шукати роботу і допомагати вдома. Але пройшло вже занадто багато часу.

Я втомилася від безкінечних пояснень і виправдань. Моя свекруха також висловила свою думку, звинувативши мене в тому, що я "нальотую обстановку". Але для мене справа не тільки в пошуку роботи. Я хотіла, щоб мій чоловік взяв на себе більше відповідальності, допомагав більше вдома, а не обмежувався мінімальними обов'язками.

Мій чоловік почав шукати роботу, але все якось не складалося. І в один момент він висловився саркастично, навіть готовий піти працювати кур'єром. Це стало останньою краплею.

Я дала йому тиждень, щоб знайти хоч якусь роботу, яка приносила б прибуток. У протилежному випадку це буде розлучення. Я не можу дозволити нашій доньці рости в таких умовах і бачити цей спосіб життя як норму. Мені потрібно прийняти рішення, яке буде краще і для мене, і для моєї дитини. Нехай мій чоловік звернеться до своєї матері за допомогою, якщо він не зможе впоратися сам.