Середина літа покладала на землю свою невидиму пелюстку, розкриваючи вся красу українського поля.

Моє серце вдарялося в такт жужанню комах, а душу наповнювала невловима чарівність, що сповивала усе навколо.

Те сталося недавно, але в серці здавалося, ніби це відбулося сотні років тому. Потяг, що ніс мене, вивівши знайому реальність за вікно, переніс у світ мрій, де кожна мить мала значення, а кожен кадр вартий пам'яті.

Сидів я у тому купе, в супроводі бабусі, товстої та коренастої, і чарівної дівчини. Мої думки переплітались у хаотичному танці, коли раптом мою увагу привернула бабуся, яка не могла знайти свого спокою в цьому металевому лабіринті на колесах. Вона метушилася з боку на бік, перевертаючись, наче її ліжко було пеклом, а не місцем для сну.

Водночас, чарівна дівчина, на відміну від бабусі, прокинулася з посмішкою на обличчі. Здавалось, вона знала, як знайти насолоду в цьому вагоні. І ось ми – я, бабуся і ця загадкова дівчина – стали невеличкою спільнотою.

Світло за вікном гравило на підлозі, а моє серце битося в такт цій мелодії. Ми летіли куди-небудь, разом. І тоді вона прокинулася. Її очі зустрілися з моїми, і в той момент час зупинився. Вона виглядала так чарівно, що навіть затишне купе перетворилося на майданчик для нашої долі.

Час обіду наближався, і вона розпочала шукати гаманець, аби вирушити на станцію до їдальні. Її пошуки були марними – гаманець залишився вдома. Я спостерігав за нею, розуміючи всю гіркоту цієї ситуації. Вона телефонувала комусь і її очі наповнилися слізьми. Мені не було важливо, скільки грошей було в тому гаманці. Я відчував її втрату і хотів захистити від життя, яке не завжди буває справедливим.

Моє пропозиція допомогти з грошима привела до маленького сяйва її очей. Ми обмінялися номерами телефонів, і наша подорож тривала. Відгуки майбутніх годин ми обговорювали всіляко, і мені стало зрозуміло – ця дівчина відкриває новий розділ у моєму світі.

Ми прибули до Києва, нашого кінцевого пункту, і розійшлися. Але вона залишалася у моїх думках. Дні й тижні промайнули, але образ її посмішки та ніжного голосу залишався незмінним. Я зв'язався з нею, і ми знову зустрілися. Вона повернула мені гроші, але головне – вона внесла свою чарівну долю у моє життя.

Ми вирішили поділити свої дні, тримаючи одне одного за руки і створюючи маленький світ в цій маленькій квартирі. Тут було тісно, але було наше щастя, наші мрії, наше кохання. Дні приносили радість, і недоліки життя розчинялися в обіймах одне одного.