Василь завжди вважав себе чоловіком принциповим. Він вірив у те, що минуле не варто ховати, а потрібно приймати його таким, яким воно є.

Тому, коли він вирішив одружитися з Оксаною, йому було важливо, щоб усі його друзі та знайомі були поруч.

Підготовка до весілля йшла повним ходом, коли Василь, переглядаючи список запрошених, сказав: "Я хочу запросити Ірину".

Оксана здивовано підняла брови. "Твою колишню? Навіщо?"

Василь зглибився у роздуми. "Ми давно розійшлися, але залишилися друзями. Я не хочу ховати своє минуле. Воно частина мене".

На весіллі атмосфера була напруженою. Особливо, коли Оксана помітила, як Ірина часто дивиться на дружбана Василя, Андрія. Під час весільного вальсу Оксана шепнула своєй подрузі Марії: "Чому Ірина так дивиться на Андрія?"

Марія зітхнула: "Вони зустрічалися рік тому. Розійшлися через те, що Ірина вважала себе винною перед тобою та Василем".

Оксана стиснула руку Марії. Вечір пролетів мов у мрії, і коли Оксана виходила з залу, вона побачила Ірину та Андрія на терасі.

Ірина зітхнула, дивлячись Андрієві в очі: "Я прийшла сюди не тільки через Василя".

Андрій торкнувся її руки: "Я знаю, Ірино. Я теж думав про нас цілий вечір".

Цей момент підтвердив Оксані, що минуле дійсно не можна ховати. І цей вечір, який повинен був бути повністю присвячений їй та Василю, також став особливим для Ірини та Андрія.